Проблема боротьби зі злочинами на морі останнього часу набула значної актуальності. Морське піратство давно стало серйозною проблемою для всього світового співтовариства. У 2012 р. було скоєно 297 піратських нападів на морі. Велика їх частина була здійснена біля узбережжя Сомалі - 150 випадків. Утім, це набагато менше порівняно з 2011 р. (439 нападів).
Вказана тенденція обумовлена значним зниженням рівня піратської активності в районі Сомалі, проте акваторії біля берегів Східної та Західної Африки залишаються найбільш небезпечними - 150 нападів на судна у 2012 р. [1]. Важливу роль у зниженні кількості піратських атак відіграло співробітництво між країнами з питань протидії піратству. Невтішною є статистика й для України: за останні роки було захоплено десятки суден з українськими моряками. Серед найбільш резонансних захоплень - судна "Фаїна" (з вантажем зброї), "Аріна", "Леман Тімбер", "Lugela" та "Beluga Fortune".
Власне для нашої країни проблема морського піратства масштабно постала у 2005 р. із захопленням судна "Panagia" з повністю українським екіпажем. Спеціальна група співробітників Апарату Ради національної безпеки і оборони України, що займалася визволенням судна, стикнулася зі значною кількістю проблем, основні з яких знаходилися в площині недосконалості міжнародно-правових норм та взаємодії спеціальних служб і правоохоронних органів зарубіжних держав [2, с. 1]. Тому у сфері вирішення питань протистояння загрозам з боку морських піратів досі актуальною є тема розвитку міжнародної співпраці держав.
Основи сучасної міжнародної співпраці в боротьбі з морським піратством були закладені Женевською конвенцією про відкрите море 1958 року. У ній (ст. 15-23) дії піратів визначалися як неправомірний акт насильства, затримання або пограбування, здійснюваний в особистих цілях, у відкритому морі, проти якого-небудь судна або літального апарата, осіб або майна в місці, що знаходиться за межами юрисдикції будь-якої держави. Відповідно до конвенції держави зобов'язані сприяти знищенню піратства у відкритому морі та місцях за межами юрисдикції будь-якої держави [3].
Згодом для вирішення цього завдання під егідою ООН було прийнято такі міжнародно-правові документи, як: Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі (1974 р.) - Конвенція СОЛАС-74; Конвенція ООН з мор-ського права (1982 р.); Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988 р.); Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі (1988 р.) тощо.
У зазначених документах була закладена міжнародна правова основа боротьби зі злочинністю на морі. Наприклад, ст. 100 Конвенції ООН з морського права 1982 р. вимагає від усіх держав безкомпромісної боротьби з піратством [4].
Проте названі міжнародні договори не передбачили, і не могли на той час передбачити, ані міжнародно-правового складу всіх сучасних видів злочинів на морі, ані повного набору заходів боротьби з ними. Тому згодом багато правових положень цих документів отримали свій розвиток у вигляді нових редакцій, доповнень і додатків, резолюцій, а також інших документів Міжнародної морської організації - ІМО.
У багатьох країнах почали усвідомлювати, що боротьба зі злочинністю на морі, зважаючи на її специфічність і складність, не може бути прерогативою окремого державного органу або держави, головну координуючу роль у цьому процесі відіграє ІМО й особливо її Комітет з безпеки на морі - КБМ [5].
У листопаді 2001 р. на 22-й сесії Асамблеї ІМО було одноголосно прийнято Резолюцію А.924(22), що констатувала необхідність вироблення нових заходів стосовно захисту суден. У грудні 2002 р. на II конференції держав-учасниць СОЛАС-74 було прийнято низку нових рішень щодо посилення безпеки на морі як доповнень до СОЛАС-74. Зокрема, був ухвалений Міжнародний кодекс з охорони суден та портових засобів (Кодекс ОСПЗ), який набув чинності з 1 липня 2004 року.
Важливу роль у координації зусиль міжнародного морського співтовариства в питаннях боротьби з піратством відіграє Міжнародне морське бюро - ММБ, засноване в 1991 р., а також Центр інформації про піратство ММБ, відкритий у 1992 р. в малайзійському місті Куала-Лумпур.
Згідно зі статистичними звітами найбільшу активність морських піратів виявлено у водах Сомалі й Аденської протоки. Уперше в історії судноплавства пірати захопили великий танкер і судно, навантажене танками. Друге найбільш небезпечне місце - узбережжя Нігерії. Серед традиційно небезпечних також залишаються води, прилеглі до Бангладеш і Танзанії, однак тут пірати нападають лише на судна, що стоять на якорі.
Варто звернути увагу на те, що Малайзія та Індонезія, узбережжя яких омиваються водами піратонебезпечної Малаккської протоки, не є учасниками цієї регіональної угоди. Тому Центр ReCAAP отримує повідомлення про випадки піратства в Малаккській і Сінгапурській протоках від Центру інформації про піратство ММБ. Така співпраця інформаційних центрів - хороший приклад плідної взаємодії організацій.
За даними ММБ, у Малаккській і Сінгапурській протоках спостерігається зниження піратської активності. Це багато в чому пояснюється здійсненням останнім часом скоординованого патрулювання проток катерами трьох країн - Індонезії, Малайзії та Сінгапуру, що є, по суті, прикладом ефективної співпраці окремих країн.
Звичайно, найефективніший спосіб боротьби з морським піратством − використання військової сили.
Перший випадок, коли застосування військової сили дало змогу повернути захоплений піратами корабель і затримати бандитів, стався у листопаді 1999 року. Тоді індійський корвет "Prahar" після 12-ти днів переслідування в Аравійському морі знешкодив піратів і повернув власникові захоплене вантажне судно "Alondra Rainbow".
Активну позицію в цій боротьбі займають деякі морські держави. Слід згадати досвід влади КНР у боротьбі з піратством у Південно-Китайському морі та зоні Малаккської протоки, де екіпажами кораблів ВМС Китаю було затримано та знищено понад 800 морських розбійників.
Парламент Японії розширив повноваження своїх військових кораблів, що знаходяться в Аденській протоці. Тепер вони можуть захищати не лише японські судна, а й усі кораблі, що потребують захисту від піратів. Значно розширилися можливості застосування зброї проти піратів. Раніше японські сили самооборони, що ведуть патрулювання в районі Сомалі, не могли надавати допомогу кораблям, які не мають відношення до Японії, і застосовували бойову зброю тільки в разі прямого нападу піратів.
На практиці військові сили застосовуються час від часу. Як правило, у разі вимушеної або крайньої необхідності, як це відбувається в районах Малаккської протоки або Сомалі. Пояснень цьому декілька. По-перше, використання військово-морських сил для постійного патрулювання піратонебезпечних регіонів або супроводу суден потребує великих затрат і не багато держав можуть собі це дозволити. По-друге, у правовому відношенні є дуже значна перешкода - військові кораблі та літаки будь-якої держави без відповідної санкції не мають права входити відповідно до територіальних вод або у повітряний простір тієї держави, у межах якої діють морські пірати. Тому застосування ВМС у таких ситуаціях повинно узгоджуватися на державному рівні заздалегідь.
Отже, найприйнятнішим є спільне військове патрулювання піратонебезпечних акваторій військово-морськими силами держав. Наочний приклад такої співпраці - спільне патрулювання Малаккської та Сінгапурської проток військовими катерами Індонезії, Малайзії і Сінгапуру, про що йшлося вище. Інший приклад - патрулювання сторожовими кораблями Франції, Італії, СІНА та інших країн акваторій Аденської протоки Східно-Африканського узбережжя, яке теж починає давати позитивні результати [5, с. 13].
Рада Безпеки ООН на 5902-му засіданні ухвалила Резолюцію 1816 (2008), у якій закликає держави активізувати та координувати свої зусилля з метою протидії актам піратства й озброєного розбою біля узбережжя Сомалі, а також ухвалює, що протягом шести місяців з часу прийняття резолюції держави, які співпрацюють із перехідним урядом Сомалі в боротьбі з морським піратством, можуть: входити в територіальні води Сомалі з метою припинення актів піратства, як це дозволяється робити у відкритому морі стосовно піратства за нормами міжнародного права, і використовувати всі необхідні для цього засоби [6].
Слід зазначити, що Україна стала однією з небагатьох держав-нечленів Ради Безпеки ООН, яка є співавтором Резолюції РБ ООН № 1816. Ухвалення цього документа стало продовженням проведених тематичних дебатів Ради Безпеки щодо боротьби з піратством, одним із ініціаторів яких виступила наша держава. У резолюції виражається стурбованість поширенням піратства на західну частину Індійського океану та підтверджується рішучість світової громадськості боротися з цим явищем. Документ припускає продовження дії затверджених резолюцій, якими було санкціоновано проведення державами і регіональними організаціями військово-морських операцій та інших заходів у територіальних водах Сомалі.
Зазначена резолюція стала основною нормативною підставою для початку 8 грудня 2008 р. антипіратської операції ВМС Європейського Союзу "Атланта"" та у січні 2009 р. операції багатонаціональних військово-морських сил Combinet Task Force -151 (CTF-151), що складаються з кораблів понад 30 країн, ініційованої США.
Оскільки для України проблема морського піратства має особливу актуальність (у період з 2008 р. по листопад 2011 р. було захоплено та здійснено напади на 40 суден, на борту яких перебувало 187 громадян нашої країни), державні органи вивчали питання залучення кораблів ВМС України до операції Євросоюзу. Так, група Центру спецоперацій "А" СБУ та військовослужбовці 801-го загону ВМС України (боротьба з підводними диверсійними силами та засобами) готувалися до виконання завдань щодо боротьби з піратами в Аденській протоці на одному з кораблів військово-морських сил нашої держави [2, с. 2].
Наприкінці вересня 2010 р. Президент України подав на розгляд ООН проект Міжнародної конвенції про боротьбу з актами піратства на морі, що є вагомою ініціативою на міжнародній арені. На жаль, зазначені події мало висвітлюються ЗМІ, що створює ілюзію бездіяльності влади в очах громадян [7].
Важливо зазначити, що від нападів піратів потерпає і українське Дунайське пароплавство. На одній із ділянок суднохідної протоки Дунаю місцеве населення грабує судна, у тому числі українські. На відміну від сомалійських піратів вони не беруть у полон екіпаж, їх цікавлять виключно товари. Перше дунайське піратство трапилося у 2010 р., коли жертвою нападу став теплохід "Зоряний". На жаль, у 2011 р. напади на флот українського пароплавства були регулярними. У відповідь на офіційне звернення України, румунська сторона, на території якої траплялися випадки насильства, запевнила, що проводяться відповідні розслідування, організовуються спецоперації та вживаються інші необхідні заходи.
Слід зазначити, що міжнародне співробітництво в боротьбі з морським піратством продовжує розвиватися, при цьому необхідно враховувати:
- проблема сучасного морського піратства має глобальний характер, вирішувати її потрібно спільно, використовуючи всі форми, методи та способи взаємодії між державами в рамках і поза рамками міжнародних організацій;
- головними об'єднуючими та координуючими інститутами в боротьбі з протиправними діяннями на морі є визнані міжнародні та регіональні організації в цій галузі, передусім Міжнародна морська організація - ІМО;
- методи сучасної роботи із забезпечення морської безпеки дуже масштабні. Вони припускають реалізацію комплексу заходів на кожному етапі проведення, починаючи із запобігання протиправним діям і закінчуючи припиненням дій піратів. У цих умовах особливого значення набуває добросовісне та неухильне виконання вимог Кодексу ОСПЗ [5, с. 13].
